Фальсификация судмедэкспертизы - норма украинского правосудия?

Канівський міськрайонний суд

Черкаської обл.

Судді Дубенець М.І.

від Веремієнко О.І.,

захисника Глушка А., підсудного за ст. 122

КК України.

адреса: Черкаська обл., м. Канів,

кримінальна справа № 1-115/10

Промова захисника
в судових дебатах

Ваша честь!

Рівно 9 (дев ять) років тому 09.11.2001 р. Канівським міськрайонним судом Черкаської області порушено кримінальну справу № 0800200069 відносно Глушко А.М. по факту спричинення Литвин Л.М. легких тілесних ушкоджень за ознаками злочину передбаченого ст.125 КК України. (а.с. 1).

Так, 27.08.01 між гр. Глушко А.М. та його сестрою гр. Литвин Л.М. на подвір`ї гр. Глушка А.М. виникла сварка, внаслідок якої гр. Литвин Л.М. отримала тілесні ушкодження. Кінець перебігу вказаної сварки бачили двоє свідків.

Так, 27.08.01 до Канівського МРВ УМВС України в Черкаській області надійшло повідомлення по факту звернення до швидкої допомоги з тілесними ушкодженнями гр. Литвин Л.М (а.с. 25).

В цей же день 27.08.01 до Канівського МРВ УМВС звернувся гр. Глушко А.М. з приводу хуліганських дій гр. Литвин Л.М. Однак дана заява не була зареєстрована в ЖЗРПЗ Канівського МРВ УМВС, по ній не було проведено перевірку в порядку ст. 97 КПК України (а.с. 30).

29.08.01 гр. Литвин Л.М. звернулась з заявою до Канівського МРВ УМВС з приводу нанесення їй тілесних ушкоджень гр. Глушком А.М.(а.с. 26).

13.09.01 за результатами перевірки за повідомленням відділення швидкої допомоги та заявою гр. Литвин Л.М. ДІМ Канівського МРВ УМВС ст. л-том міліції Дорофей І.В. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи; дану постанову було затверджено начальником відділу (а.с. 22).

За постановою Канівського міськрайсуду з 24.12.01 по 26.12.01 проведено судово-медичну експертизу (а.с. 80). Експертиза проводилась на підставі медичної картки амбулаторного хворої Литвин Л.М.; в ній містились результати огляду окулістом та 4 зовнішні огляди невропатологом, який міряв артеріальний тиск, перевіряв рефлекси, дихання та тони серця тощо і встановив діагноз посттравматична енцефалопатія. На підставі цих даних гр. Литвин Л.М. встановлено отримання тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки вказане захворювання є показником тривалого розладу здоров`я.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України N 6 від 17.01.1995 року «Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів... експерт повинен використовувати оригінали медичних документів. У виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг...»

Однак експертом без будь-яких достатніх даних про наявність «виняткового випадку» було проведено СМЕ на підставі медичної картки амбулаторного хворої Литвин Л.М. Про наяність виписки-епікризу з історії хвороби стаціонарного хворого гр. Литвин Л.М. в висновку експерта немає жодних даних.

Відповідно до п.п. 4.4 вказаних Правил «В необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із залученням відповідних спеціалістів, не обстежуючи потерпілого особисто. У цих випадках у висновках експерта (акті) зазначається: де, коли і ким досліджувався потерпілий, які відомості при цьому встановлені і яких висновків дійшов спеціаліст. Підсумки складаються експертом з урахуванням вказаних результатів, що викладені письмово.»

Так, експертом було зазначено у мотивувальній частині висновку результати досліджень потерпілої, проведених спеціалістами. Та експерт не звернув уваги на те, що дослідження стану здоровя потерпілою були неповні та не могли бути розцінені як об`єктивні та остаточні.

Енцефалопатія (за енциклопедичними та науковими даними) - синдром дифузного ураження головного мозку дистрофічного характеру, обумовленого різними хворобами і патологічними станами; загальна назва хвороб головного мозку, що характеризуються його дистрофічними змінами. Травматична енцефалопатія - комплекс неврологічних і психічних порушень, що виникає в пізньому або віддаленому періодах черепномозкової травми. Клінічні прояви даної хвороби: зниження розумової працездатності, пам'яті, ускладнення при зміні видів діяльності, порушення сну, млявість вдень, загальна стомлюваність, головні болі, шум у вухах, загальна слабкість, нестійкий настрій, дратівливість. При неврологічному огляді можна виявити ністагм, зниження гостроти зору і слуху, підвищення м'язового тонусу і сухожильних рефлексів, наявність патологічних пірамідних і оральних рефлексів, порушення координації, вегетативні розлади. При важкому генералізованном ураженні головного мозку, значних порушеннях мікроциркуляції, набряку мозку можливий гострий розвиток клінічної картини енцефалопатії.; загальне занепокоєння, сильний головний біль, частіше в потиличної області, нудота, блювота, розлад зору, запаморочення, похитування, інколи оніміння кінчиків пальців рук, носа, губ, мови. Гострий розвиток енцефалопатії з інтенсивним головним болем, нудотою, блювотою, ністагмом, парезами, психічними розладами. При електроенцефалографії реєструються дезорганізація основних ритмів, поява патологічних повільних хвиль, ознаки епілептичної активності. При комп'ютерній томографії наголошуються ознаки дифузної атрофії мозку: розширення шлуночків мозку, субарахноїдального простору, поглиблення мозкових борозен. Ознаки дифузного мелкоочагового ураження можна виявити при томографії методом ядерного магнітного резонансу. Біохімічні дослідження крові, сечі. цереброспінальній рідині, виявлення токсичних речовин дозволяють уточнити етіологію і патогенез енцефалопатії.

Отже, для об`єктивного встановлення такого діагнозу не обхідно було б проаналізувати дані досліджень внутрішньочерепного тиску, електроенцефалографії, комп'ютерної томографії, ядерного магнітного резонансу хворої. Тому довіряти встановленому на основі лише тільки усних скарг потерпілої, зовнішніх оглядів невропатологом та одного огляду окулістом, діагнозу «посттравматична енцефалопатія» є непрофесійним виконанням експертом своїх обовязків та вимог чинних нормативних актів.

Всі подальші 4 експертизи які здійснювались в ході досудового слідства по даній справі, були проведені на основі дослідження матеріалів справи, що було необ`єктивним та недостовірними - внаслідок викладених вище обставин.

На даний факт не звертається увага слідчими та прокурорами та судом вже понад 9 років.

03.07.02 слідство було відновлено для того, щоб знову допитати потерпілу, провести виїмку одягу потерпілої, який нібито на ній був одягнений і пошкоджений під час події (27.08.01). І це через 10 місяців після пригоди та після того, як слідчий постановив, що виконав всі можливі слідчі дії! Дані речі були приєднані до кримінальної справи в якосі речових доказів, хоча достовірних даних про те, що це саме речі з місця події, немає (а.с. 105-108). 

Цього ж дня, 03.07.02 слідчим винесено постанову про привід підозрюваного, в якій вказано, що слідчий 12, 18 і 26 червня 2002 року викликав по телефону та повістками підозрюваного, але останній не з`явився. Також міститься повідомлення начальника Канівського МРВ УМВС про те, що органом дізнання 12, 18 і 26 червня 2002 року перевірялось (але безрезультатно) місцезнаходження підозрюваного з метою доставлення його до слідчого (а.с. 110-111).

Однак згідно чинного законодавства слідчий може проводити слідчі дії лише в межах провадження по кримінальній справі (ст. 114 КПК України), яке в червні місяці все ще було зупинене. Орган дізнання перевіряє місцезнаходження підозрюваного з метою доставлення його до слідчого лише за окремим дорученням слідчого (ст. 114, ст. 118 КПК України). В матеріалах кримінальної справи немає ані копій повісток, ані протоколу/акту виклику підозрюваного по телефону, ані окремого доручення органу дізнання, ані пояснень сусідів та рапорту органу дізнання, ані росписок про отриманя повісток за місцем роботи та/або проживання (ст. 134 КПК України). Тим більше, що від гр. Глушка А.М. не відбиралось зобов`язання про явку за викликом слідчого тощо (ст. 148 КПК України).

Отже, постанова про привід підозрюваного є незаконною внаслідок відсутності будь-яких законних підстав для її винесення, а також містить завідомо неправдиві дані про виклики підозрюваного.

04.07.02 провадження по кримінальній справі знову зупинене за причини, що слідчому не вдалося встановити вину гр. Глушка А.М. та одночасно на підставі ч. 3 ст. 206 КПК України (а.с. 112). 

02.09.02 о 10 годині 20 хвилин гр. Глушко А.М. був затриманий за підозрою у вчиненні злочину (а.с. 114) на піставі ст. 115 КПК України та поміщений до ІТТ до 04.09.02 (а.с. 117).

03.09.02 о 11 годині 15 хвилин гр. Глушко А.М. додатково допитаний в якості підозрюваного (а.с. 126).

Згідно ст. 115 КПК України слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчинені злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106-1 і 107 цього Кодексу. Ст. 106-1 вказує на необхідність суворого дотримання Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Ч. 2 ст. 1 «Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину», затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.76 встановлює, що Положення має своїм завданням установлення порядку короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, з метою вияснення причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Але причетність гр. Глушка А.М. до злочину вже була встановлена слідчим, бо він вже був допитаний як підозрюваний 25.03.02 (а.с. 66) і внаслідок цього мав відповідний статус. Якщо ж була необхідність викликати підозрюваного у вересні 2002 року, то це треба було здійснювати за правилами ст. 134 КПК України, чого слідчий не зробив. Ніяких фактів про ухилення гр. Глушка А.М. від слідства та про можливість вчинення таких дій в майбутньому не було зафіксовано.

Отже, слідчим було безпідставно затримано та поміщено до ІТТ гр. Глушка А.М., а також грубо порушено встановлені ст. 107 КПК України строки його допиту.

10.09.02 по факту спричинення Литвин Л.М тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості порушена кримінальна справа за ст. 128 КК України (а.с. 140). 10.09.2002 р обидві справи об єднані в одне провадження (а.с. 142) і 14.09.02 гр. Глушка А.М. притягнуто в якості обвинуваченого (а.с. 149).

24.09.02 захисником обвинуваченого пред`явлене слідчому клопотання з проханням закрити кримінальну справу не підставі п. 2 ст. 6 КПК України внаслідок того, що потерпілою була спровокована необхідна оборона обвинуваченого та нанесена йому матеріальна шкода (а.с. 159 т.__).

Слідчим було відмовлено в задоволенні клопотання на підставі того, що 1) така жінка як потерпіла не могла спровокувати таку самооборону, яку вчинив обвинувачений; 2) обвинувачений знав про гіпертонічну хворобу потерпілої, однак умисно своїми діями спричинив їй синці.

Такі мотиви відмови викликають як мінімум здивування з наступних міркувань:

1) у справі 2 основні свідки, покази яких є протилежними - покази одного підтверджують покази потерпілої, покази другого обвинуваченого. Тому слідчому необхідно було б перевірити версію необхідної оборони, і в разі непідтвердження її винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 124 КК України. За загальними правилами слідства повинні бути перевірені всі версії та контрверсії, чого не було здійснено слідчим в порушення вимог ст. 22 КПК України;

2) слідчим грубо проігноровано той факт, що отримані потрерпілою синці відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Внаслідок грубих порушень неповноти слідства, суперечності матеріалів справи пред явленому обвинуваченню та відсутності доказів вини гр. Глушка А.М. Канівським міжрайонним прокурором кримінальну справу було направлено для проведення додаткового розслідування (а.с. 170).

За логікою прокурора справу слід було б закрити за п. 2 ст. 6 КПК України, оскільки недоведеність вини обвинуваченого є нічим іншим, як відсутністю в його діях ознак злочину.

Цей факт нарешті було визнано і самим слідчим, який своєю постановою від 05.11.02 закрив справу за п. 2 ст. 6 КПК України (а.с. 172).

04.04.03 слідчий за невідомих обставин знову призначив комісійну судово-медичну експертизу (а.с. 230), з якою не ознайомив обвинуваченого, і знову 05.04.03 незаконно зупинив провадження згідно п. 3 ст. 206 КПК України на час проведення експертизи (а.с. 234).

04.06.03 слідчий за невідомих обставин знову призначив додаткову судово-медичну експертизу (а.с. 236), з якою не ознайомив обвинуваченого, і знову 24.06.03 незаконно зупинив провадження згідно п. 3 ст. 206 КПК України на час проведення експертизи (а.с. 238).

15.09.03 слідчий відновив слідство, вставив в матеріали справи ніким не зареєстрований та не завізований (а отже сфальсифікований) рапорт про те, що остання постанова про призначення експертизи залишилась без виконання через відмову Бюро СМЕ м. Черкаси (а.с. 240). Це свідчить про фальсифікацію слідчим документів для виправдання невиконання ним своїх службових обов язків. 

09.11.06 минув передбачений ст. 49 КК України строк притягнення до кримінальної відповідальності. 

З викладеного можна зробити висновок, що протягом досудового слідства з листопада 2003 року по листопад 2008 року органом досудового слідства систематично порушувались вимоги кримінально-процесуального законодавства, а прокурором на це відповідні заходи реагування систематично не вживались.

22.11.08 слідчий порушив кримінальну справу відносно гр. Глушка А.М. за ч. 1 ст. 122 КК України (а.с. 184 т. 2). В цей же день від обвинуваченого надійшло клопотання про закриття кримінальної справи у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі цього 03.12.08 слідчим було винесено постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (а.с. 189 т. 2).

Канівським міжрайпрокурором було перевірено повноту проведеного розслідування, законність постанови та 05.12.08 направлено кримінальну справу (чомусь згідно ст. 232 КПК України) до суду (а.с. 191 т. 2). По справі було призначено судовий розгляд та захисника.  

Однак з незрозумілих мотивів через 24 дні Канівський міжрайпрокурор вирішив, що прийняв неправильне рішення, направивши справу до суду (чи то розслідування було проведено неповно, чи то він затвердив незаконну постанову) та витребував в порядку ст. 232 КПК України справу для доопрацювання (а.с. 194 т. 2) та без зазначення підстав направлено для розслідування до СВ Канівського МРВ УМВС (а.с. 195 т. 2). 

Отже, кримінальна справа вже понад 9 років не має логічного завершення.

Причинами такого явища є:

1. Некомпетентність слідчих та фальсифікація ними матеріалів справи.

2. Некомпетентність та халатність прокурорів, які здійснювали нагляд за досудовим слідством.

Внаслідок грубих порушень правоохоронними оганами вимог чинного кримінально-процесуального законодавства гр. Глушко А.М. 4 рази був притягнутий в якості обвинуваченого, був незаконно затриманий, гр. Глушко Л.В. незаконно перебувала в якості підозрюваної під підпискою про невиїзд протягом 9 років.

Головним є те, що вина гр. Глушка А.М. на даний час не доведена (через відсутність доказів по справі). Доказів, які б відповідали критерію достовірності та об єктивності.

А також те, що останні 4 роки ніякого сенсу в визнанні гр. Глушка А.М. винним у скоєнні злочину немає внаслідок спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

- ПРО НЕОБГРУНТОВАНІ ВИСНОВКИ СУД-МЕД-ЕКСПЕРТІВ Черкаського обл. Бюро та ПРО НЕМОТИВОВАНУ ВІДМОВУ В ПРИЗНАЧЕННІ ПОВТОРНОЇ КОМПЛЕКСНОЇ СУДМЕД-ЕКСПЕРТИЗИ

В ході незалежного адвокатського розслідування мені довелося перевіряти повністю медичну документацію гр.-ки Литвин Лідії Михайлівни 1949 р.

Так, зокрема, вдалося встановити, що:

В ході досудового слідства проводились три судово медичні експертизи в т.ч. експертизи від 11.05.2006 та 19.02.2007 р., відповідно до висновків яких було встановлено наявність у потерпілої тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Дані висновки експертів були в послідуючому покладені в основу пред явленого Глушко А.М. обвинувачення за ч.1 ст.122 КК.

З висновками експертів погодитись не можна, оскільки вони були складені з грубими порушеннями вимог ст. 12 Закону України Про судову експертизу , яка передбачає, що незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об єктивний письмовий висновок. Відповідно до вимог ст. 200 КПК України, після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли. де, ким, на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав.

В порушення вище зазначених вимог Закону, наприклад, експертом Туровцем М.П. повне дослідження проведено не було та надано необґрунтований висновок. З даного висновку експерта випливає, що експертом Туровцем М.П. самостійно дослідження проведені не були, в основу висновку покладено лише акти судово-медичного дослідження (обстеження) №291 м\д від 12.09.01 та №451-м\д-П від 26.12.01 р.

Надання експертного висновку № 10-к від 11.05.2006 року лише на підставі актів судово-медичного дослідження (обстеження) в т.ч. акт №291 м\д від 12.09.01, проведеного взагалі іншим експертом, не попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, без самостійного вивчення оригіналів медичних документів, без обстеження потерпілої Литвин Л.М., - суперечить вимогам зазначених вище законів, що регламентують експертну діяльність, а також - Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень затверджених наказом Міністерства охорони здоров я України від 17.01.1995 року № 6.

Так, пункт 4.1. даних Правил передбачає, що судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній картці амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів(!), що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості. Пункт 4.4. правил передбачає, що при проведенні судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів.

Відповідно до частини 4 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах від 30.05.1997 року № 8 суд може не призначати судово-медичну експертизу, а обмежитись дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, які пред'являються до цього документа, і якщо викладені в ньому дані не заперечуються учасниками судового розгляду та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Пункт 2 ст. 76 КПК України передбачає, що експертиза призначається обов язково для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. Таким чином, наприклад, акт судово-медичного дослідження (обстеження) акт №291 м\д від 12.09.01 року не може бути використаний судом як доказ у даній кримінальній справі.

Приймаючи до уваги вищенаведене, вважаю, що висновок експерта №10-к від 11.05.2006 р., а також всі висновки експерта Туровця М.П., - складені з чисельними порушеннями норм кримінально-процесуального законодавства, Закону України Про судову експертизу , відомчих нормативних актів, регламентуючих експертну діяльність, є необґрунтованими а відтак не мають юридичної сили.

З огляду на вищевикладене, а також те, що в матеріалах кримінальної справи є істотні протиріччя між медичною документацією, висновками різних судмедекспертів та показами потерпілої Литвин Л.М. та іі чоловіка (на досудовому слідстві), з одного боку, та висновкам зробленими в акті судово-медичного обстеження в частині правильності поставленого потерпілій Литвин Л.М. діагнозу, з іншого боку;

Пам ятаючи про те, що Литвин Л.М. ще з 20-ти років страждає на гіпертонію (а.с.174), і беручи до уваги те, що енцефалопатія є хронічним захворюванням, і як правило виникає не від струсу головного мозку, а скоріше від гіпертонічної хвороби, яку протягом тривалого часу не лікують;

Враховуючи покази гр.-ки Литвин Л.М., дані нею в суді в 2010 році, що вона не лікувалася з приводу свого захворювання гіпертонії в період до подій 2001 року,

Враховуючи неможливість підтвердити чи спростувати наявність причинно-наслідкового зв язку між виявленими у гр.Литвин Л.М. 1949 р.н. тілесними ушкодженнями та енцефалопатією (що була діагностована мед-експертом Туровець М.П. під час попередніх СМЕ) без залучення кваліфікованих фахівців-експертів в т.ч. невропатолога та нейрохірурга;

Враховуючи очевидну відсутність будь-якого наукового обґрунтування попередніх висновків СМЕ, підготовлених експертом Черкаського обласного бюро СМЕ - Туровцем Миколою Петровичем, в т.ч. тих, що містяться в акті №291 м\д від 12.09.01, №451-м\д-П від 26.12.01, 11.05.06 р. та 19.02.07 р, а також те, що висновки даних судово-медичних експертиз суперечать іншим матеріалам справи, і, - відповідно, викликають сумніви в їх правильності, професійності та достовірності;

Враховуючи те, що експерта Туровця М.П. не можна викликати в судове засідання і допитати в порядку ст. 311 КПК, оскільки цей експерт вже давно помер, а інші суд-мед-експерти в судове засідання за викликом суду не з являються (експерт Шилов із Бюро СМЕ в Черкасах);

Беручи до уваги те, що гр.-ка Литвин Л.М. всупереч вимогам Наказу №6 МОЗ України не пройшла безперервний курс лікування в умовах стаціонарного лікувального закладу понад 21 (двадцять один) календарний день;

Враховуючи і те, що судово-медичні експерти Черкаського обласного бюро СМЕ у своїх висновках не посилались на те: з допомогою яких методів, технологій, досліджень (аналізів) тощо було діагностовано черепно-мозкову травму й струс головного мозку у Литвин Л.М. одразу після 27.08.2001 року, і чи взагалі хтось із лікарів Канівської ЦРЛ робив дослідження головного мозку Литвин Л.М. на рентген-апараті, а також з допомогою електроенцефалографії, магнітно- резонансної томографії (МРТ) тощо в період з 27.08.2001 по 06.09.2001 року, - і чи є цьому документальне підтвердження;

Враховуючи покази лікарів Заруби та Кусакової із Канівської ЦРЛ, дані під час судового слідства, про те, що діагноз «енцефалопатія» гр.-ці Литвин Л.М. було поставлено лікарями Канівської ЦРЛ БЕЗ будь-якого дослідження головного мозку гр.-ки Литвин Л.М.: будть-то з допомогою електроенцефалографії, магнітно- резонансної томографії (МРТ) чи комп»ютерної томографії (CT) тощо,

А також враховуючи протиріччя в показах лікарів Заруби та Кусакової, даних під час судового слідства в 2010 році, про те, що начебто гр-ці Литвин Л.М. призначався\непризначався\ загальний аналіз крові, - однак доказів цього в мед.документації пацієнтки (картці амбулаторного хворого) немає,

Враховуючи те, що згідно рапорту слідчого Моісєєва від 15.09.2003 р (т .__ а.с.240), додаткова судово-медична експертиза, призначена до проведення в Черкаському Обласному Бюро СМЕ, - залишилася без виконання,
оскільки по даній справі на всі питання по ушкодженнях потерпілої Литвин Л.М. дані вичерпні відповіді ;

Беручи до уваги висновок Нікоян А.А. - лікаря-спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №92 від 25.10.2010 року (Центр «Правозахист» ,Київ, вул..Пушкінська, 32 б) про те що: «у Литвин Лідії Михайлівни 1949 р. при поступленні до стаціонару мала місце невролгічна симптоматика, яка могла бути обумовлена черепно-мозковою травмою у вигляді струсу головного мозку Хоча для підтвердження зазначеного діагнозу треба (було) утримуватись повного переліку наступних діагностичних заходів, згідно із Протоколом надання медичної допомоги хворим зі струсом головного мозку (Наказ МОЗ №380) «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Нейрохірургія», а саме: 1. Невролгічний та соматичний огляд. 2. Рентгенографія черепа в 2 проекціях. 3.Ехоенцкфалоскопія. 4. Люмбальна пункція із визначення люмбального тиску та аналізу ліквору. 5. Комп»ютерна томографія головного мозку. 6. Визначення групи крові, резус-фактора.7. Загальні аналізи крові та сечі. 8. Аналіз крові на вміст цукру, алкоголю. Проба Раппопорта.» - що в дійсності в комплексі зроблено лікарями Канівської ЦРЛ не було (окрім соматичного огляд) принаймні доказів цього немає, і іхні покази на судовому слідстві підтверджують це (!) (не враховуючи розбіжностей показів свідків-лікарів Заруби та Кусакової про те, що начебто було зроблено загальні аналізи крові та сечі);

Керуючись пунктом 2.4.2 Інструкції Про проведення судово-медичної експертизи затвердженої наказом Міністерства охорони здоров я України від 17.01.1995 року № 6, яка передбачає, що участь кількох експертів є обов язковою при проведенні повторних експертиз за матеріалами кримінальних справ;

В жовтні 2010 року я звернувся до Центру «Правозахист» в м. Києві (Київ,вул.Пушкінська, 32 б) з тим, аби провести альтернативну експертизу мед.документації потерпілої Литвин Л.М. з метою встановити наскільки достовірно та правильно було постановлено діагноз потерпілій гр.-ці Литвин Л.М. попередніми суд.медекспертами. Проведення даного експретного дослідження було доручено Нікоян Ашхен Артюшівні, судмедексперту із понад 10-ти річним стажем за фахом.

Висновок судмедесперта Нікоян А.А. - лікаря-спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №92 від 25.10.2010 року був наступним: «ЗЧМТ-струс головного мозку, гематоми синюшного кольору в скроневій області зліва та в області лівої виличної дуги є наслідком дії тупого предмету, за давністю можуть відповідати вказаному строку, тобто 27.08.2001 року та у сукупності відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров я (за критерієм тривалості розладу здоров»я) Литвин Лідії Михайлівни 1949 р.».

04.11.2010 року я заявив клопотання в суді і просив викликати судмедесперта Нікоян А.А. - лікаря-спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи для допиту її в судовому засіданні під присягою (для підтвердження свого висновку щодо наявності легких тілесних ушкоджень у Литвин Л.М.). Проте мені було відмовлено - без пояснення причин. Чомусь суд проявив необ єктивність, не бажаючи чомусь встановлювати істину по справі, і беручи на себе функцію експерта по СМЕ.

З огляду на вищевикладене, та керуючись вимогами ч.6 ст. 75 КПК України, п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах N 8 від 30.05.97: повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов язані з недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи , вважаючи, що по даній кримінальній справі є необхідність у призначенні повторної судово-медичної експертизи, 04.11.2010 року я заявив таке клопотання - про призначення по даній кримінальній справі по обвинуваченню Глушка Анатолія Михайловича за ч.1 ст.122 КК України повторної комісійну судово-медичну експертизу. І просив виконання її доручити Головному Бюро Судово-Медичної Експертизи МОЗ України у м. Києві.
До складу комісії в обов язковому порядку включити невропатолога та нейрохірурга. Проте суд без належного мотивування і цього разу теж відмовив мені в задоволенні і цього клопотання, взявши при цьому на себе функцію експерта (експертної установи).

ПРО ВТРАТУ ВАЖЛИВИХ МЕД.ДОКУМЕНТІВ (ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ГР. ЛИТВИН)

Звертаю увагу шановного суду на той факт, що в ході розслідування даної кримінальної справи на стадії попереднього слідства слідчим Моісєєвим В.В. було втрачено оригінал історії хвороби стаціонарного хворого гр.-ки Литвин Л.М. Згідно відповіді із Канівскьої ЦРЛ, копія якої є матеріалах кримінальної справи відомо (т.3 а.с.__) що слідчий Моісєєв В.В. витребував із ЦРЛ історію хвороби ще кілька років тому, але не повернув! У зв язку із розбіжностями в показаннях свідків - лікуючих лікарів (Заруби та Кусакової), в частині призначення\непризначення\ аналізів крові, сечі тощо встановити \підтвердити\ чи спростувати цей факт можливо було б лише єдиним шляхом порівняти записи та призначення (аналізів крові) лікарями та про отримані результати - в картці амбулаторного хворого та в історії хвороби хворого. Однак слідчий цей документ втратив!

Клопотання захисника про виклик та допит цього важливого свідка по справі суд відхилив.

В такому разі всі сумніви по справі слід трактувати на користь підсудного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

ПРО ПРАВО НА НЕОБХІДНУ ОБОРОНУ

Згідно з ч. 2 ст. 36 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

За показаннями підсудного Глушко А.М. та його дружини Глушко Любові: як на попередньому слідстві, так і в суді, - гр-ка Литвин Л.М. в той день увірвалася на їхнє подвір я і почала сваритися щодо неоплати рахунків за електроенергію, після чого дерев яною палицею від дитячого ліжка побила всі вікна в будинку (в тій його частині, де перебували подружжя Глушко), що також підтвердила під час судового слухання сама ж гр-ка Литвин Л.М. З метою покласти край її хуліганським діям, Глушко А.М. почав виводити її за руки з подвір я, при цьому, гр-ка Литвин Л.М., вчинячи опір, випадково підсковзнулась на склі і впала на коліна, а потім вдарилась головою.

Такі ж аргументи, доводячи свою невинуватість, М. навела у
подальшому в апеляційній та касаційній скаргах.

Хочу наголосити, що потерпіла гр-ка Литвин Л.М. визнала, що прийшла до Глушко А.М., щоб з'ясувати з ним стосунки з приводу поділу спадщини, що залишилась від батька, і також щодо неоплати рахунків за електроенергію.

Слід сказати також про те, що цей інцидент бачив та чув Микола Андрійович Литвин, який був неподалік (рубав сокирою кущі). І він, по-перше, якщо б його дружину таки реально били чомусь не вступився за неї. Він нічого не сказав Анатолію Глушко. По-друге, він навіть не викликав міліцію чомусь (хоча у сусідів був телефон).

Пояснень цьому є декілька: 1. Анатолій Глушко не мав наміру бити свою сестру і фактично її ніколи не бив. Оскільки гр-ка Литвин Л.М. це його рідна сестра! 2. Анатолій не застосовував до неї фізичної сили більше, ніж було необхідно для того, щоб вивести її за ворота свого подвір я аби уникнути подальшого розпалення конфлікту та, цілком ймовірно, іще більшої шкоди.

З показів потерпілої та свідків випливає, що інцидент стався на подвір ї будинку (в тій його частині, де перебували подружжя Глушко). Отже, наведені докази свідчать, що гр-ка Литвин Л.М., використовуючи нікчемний привід, прийшла до зазначеного подвір я, чим порушила права Глушко А.М. та його дружини на недоторканність житла та особи, зчинила там сварку, побивши при цьому вікна в будинку дерев яною палицею. За таких обставин слід визнати, що Глушко А.М. діяв у стані необхідної оборони і в його діях немає складу злочину.

Таким чином, Глушко А.М. діяв не з мотивів помсти, а щоб захистити родича (свою дружину) і себе від нападу гр-ки Литвин Л.М.. Саме при захисті він і заподіяв їй тілесні ушкодження. За цих умов Глушко А.М. діяв правомірно і перебував у стані необхідної оборони. Його дії не можна розцінювати як такі, що перевищили межі необхідної оборони, оскільки вони відповідали характеру і небезпечності нападу з боку гр-ки Литвин Л.М. 27.08.2001 року.

За встановлених судом обставин дії Глушко А.М. слід розглядати як необхідну оборону без перевищення її меж, що відповідно до ст. 36 КК України злочином не вважається. На підставі наведеного вважаю, що справу щодо Глушко А.М. необхідно закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
Керуючись ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК, п.п. 1 і 2 Постанови Пленуму ВСУ України N1 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про необхідну оборону»,

п р о ш у:

закрити кримінальну справу на підставі п.2 ст. 6 КПК України, оскільки Глушко А.М. діяв у стані необхідної оборони.

З повагою, захисник Веремієнко О.

+38-050-947-5564